Ось іще одне писаніє, якому вже кілька років. Але його можна віднести як додаток до писанія "Денежные пути". Тому тут також відразу хочу попередити, що все, що розміщено від мого імені, насправді є видуманим. Мене заставляли це писати і розміщувати під прицілом бластера і фотонної гармати, тому у мене не було вибору. І взагалі, все написане в моїх блогах не рекомендується для читання будь-кому.

Просто прочитай

Хто володіє інформацією, той володіє світом.

Білл Гейтс

Чисто не там, де приби-рають, а там, де не смітять.

Ільф і Петров

         Ви всім задоволені у своєму житті? Вас нічого не турбує? Якщо так, то можете далі не читати, бо ще раптом розвалиться ваш повітряний замок. Насправді ж, вічного щастя, достатку і задоволення точно не існує. Наше життя сповнене всіляких бажань, більшість з яких ніяк не можна вдовольнити. А такі бажання – це страждання, як казав Будда. Повна свобода від страждань – це смерть. Але хіба є смисл взагалі жити, народжувати дітей, щоб відразу готуватися до смерті? І навряд чи варто думати про рай десь там, потім, на небесах і т.д. Принаймні, ще ніхто звідти не вертався, щоб розказати, як там класно. Отож, щастя потрібно шукати на землі, впродовж життя. І якщо нам з часом вдається поступово досягнути бажаного, вдовольнити одне бажання, друге, третє і т.д., то це ще можна умовно назвати щастям. А якщо в житті трапляються одні невдачі, а вороги постійно вставляють палки в колеса, то скажіть, будь ласка, скільки ще можна терпіти? Скільки ще ви будете дозволяти втоптувати себе в багнюку? Скажете, нема справедливості, немає грошей, влади, що я можу зробити? Я теж думав, що я, маленька комашка в цім світі абсолютно нічого зробити не можу. Наше “Я” навмисне топчуть ще з дитинства – мовляв, я – остання буква в алфавіті. А пам’ятаєте, звідки взялося слово “азбука”? Пам’ятаєте, перші три літери нашого старого алфавіту? Аз, буки, веди – я знаю букви (дослівно). Так от, Я (аз) – на першому місці!!! Переставте нарешті себе з останнього місця на перше!!!

         Щоб докорінно змінити наше життя на краще, цього звичайно мало. І знову ж, що Я можу зробити? Виявляється, багато чого. От Я, наприклад, друкую вам ці рядки, щоб відкрити очі всім. По-перше, Я не жадібний – щастям поділюся. По-друге, моє щастя залежить і від багатьох інших людей, так само, як і ваше. А тому, щось змінювати потрібно разом. І дійсно, оскільки у нас немає достатньо грошей і влади, то почати потрібно із себе. Але так, щоб це вплинуло на тих, хто має гроші і владу. Якщо хоча б половина населення виконає мої вказівки, наслідки будуть грандіозні. От уявіть собі, що 20 млн. громадян України раптом перестануть пити і палити. Що буде? Для магнатів бізнесу шкоди здоров’ю це буде відчутний удар. Людям, які намагаються нас тримати на повідках, може здатися, що повідки рвуться. А ті, що кинули пити і палити, збережуть кошти і здоров’я. Ну як? Подумайте над цим. Вже давно варто кинути всі шкідливі звички. І не забудьте відмовити також своїх близьких. Можливо, скажете, що склянка дорогого червоного вина на день не пошкодить. Навіть, навпаки, корисно! А Я скажу вам – ні! І не думайте! Корисніше – сік натуральний, наприклад гранатовий. А по-друге, від склянки недалеко і до пляшки. І не можна буде відмовити друзям хильнути по чарочці відмазкою типу “я нічого не вживаю”. На рахунок цигарок, то там взагалі нічого позитивного немає. Це просто мізки чудово промиті, які вважають, що паління дає щось добре, наприклад заспокоює нерви. От тільки після того, як нікотин частково виходить з організму, людина починає нервуватися ще більше і судорожно тягнутися по наступну цигарку. Саме так і викурюється по кілька пачок на день. І якщо ви все ще задумуєтеся про якусь користь від алкоголю чи тютюну, то подумайте, чи хотіли б ви, щоб ваші діти пили і палили? Мабуть, досить писати про шкідливі звички, все ж таки, мета мого “писанія” дещо інша. Але знайте, що перший крок до кращого життя – це повна відмова від них.

         Що ще ми можемо змінити? З’являються у вас якісь думки? Мало хто вже задумується над буденними проблемами. Здавалось би, їх вони зовсім і не стосуються. Адже, на сьогодні вже існує стільки замінників реального життя, що дехто вже майже повністю “перейшов” на віртуальне. От тільки вони ще не усвідомлюють, що кінець реального життя означає і кінець їхнього віртуального, але не навпаки. На жаль, майже всі діти підсіли на Інтернет-спілкування. Чати, контакти, однокласники і т.д. Часто вони навіть не знають з ким спілкуються, а розмови геть позбавлені всякого смислу. І ці діти – наше майбутнє, майбутнє нашої нації. Шановні батьки! (якщо такі є серед читачів цього “великого писанія”) Прослідкуйте хоч трохи за своїми дітьми. Побудьте з ними. Ви і тільки ви повинні їх виховувати, а не Інтернет чи “теленяня”. З’ясуйте, чи є у ваших дітей нездоровий потяг до Інтернету. Придумайте ще якісь заняття для своїх дітей. Я за те, щоб усі діти займалися якими-небудь бойовими мистецтвами. По-перше, дисципліна, по-друге, здоров’я, по-третє, можливість постояти за себе. А взагалі, ваші діти – ви і вирішуйте. Але думайте швидше, поки вони не вийшли з-під вашого контролю. В “чудовій Америці” були випадки, коли діти подавали заяву в суд на власних батьків за їхнє якоби жорстоке поводження. Звичайно, буває, коли батьки дійсно просто жахливо переходять всі межі. Але ж дитина повинна чітко ці випадки відрізняти один від одного і діяти адекватно. Тому, прошу ще раз, шановні батьки! Займіться нарешті своїми дітьми! Що, немає часу? Мусите зранку до вечора тяжко працювати, щоб прогодувати сім’ю? А толку, як виросте відгодоване бидло? Хіба ж це нормально? Очевидно, що в нашій державі зовсім не створені благополучні умови для виховання дітей і взагалі для нашого майбутнього. Але держава – це лише слово. Керують нею люди, які совісті не мають зовсім. От їм то і треба надавати по шиї і по ребрах. Але про це потім. Факт в тому, що міняти ситуацію потрібно. От Я і намагаюся допомогти і надіюся на взаємодопомогу.

         Як не крути, а сьогодні все впирається в гроші. І кожен шукає якомога легших шляхів до збагачення. З’являється ціла купа всіляких лотерей, гральних автоматів (добре, що останні уже заборонені в нас; правда їхні замінники є в Інтернеті, де також можна просадити всі свої гроші, перевівши їх на свій електронний рахунок у казино і т.д.) та інших лохотронів. І якщо, припустимо, у вас там ще є якийсь мізерний шанс щось виграти, то якого милого ви ще кидаєте милостиню??? Вам воно вернеться сторицею! Тільки в тому смислі, що ті “попрошайки” обнагліють ще більше. Абсолютно працездатні люди просять милостиню, це нормально? От циган, наприклад, треба було вже перебити давно. Адже вони здатні ще й до всіляких жахливих злочинів. Часто саме вони експлуатують інвалідів для “роботи попрошайкою”, а декого, навіть, навмисне і роблять інвалідом. Наше “гуманістичне” законодавство не дозволяє вчинити циганський геноцид (зате дозволяє знущатися над нами), тому поки будемо боротися законними методами. Просто перестаньте подавати будь-кому милостиню. І якщо це діло для них нарешті виявиться не прибутковим, то таке явище як “попрошайництво” повинно зникнути само собою. Надалі вони можуть вдатися до таких методів як “дай погадаю” та простого грабування. Але тоді вже їх дійсно можна буде хоча б притягнути до кримінальної відповідальності. Отож, наступний важливий крок до кращого життя – це перестати подавати милостиню. І неважливо хто це і що каже, навіть на термінове лікування тримісячній дитині (до речі часто ходять понад місяць з діагнозом, коли дитина не проживе і 5 днів :-) ) чи Христа ради! До речі, про релігію зараз теж розповім, адже саме через неї найбільше здійснюється вплив на людей. А якщо вже ви дуже сердечні і совісні, хочете віддати останню гривню з благородною метою, то згадайте, що турбота про бездомних, інвалідів і т.д. – це державні проблеми, але ніяк не ваші. І до речі, ваш внесок уже і так досить вагомий – з вас же за все, що тільки можна деруть податки. А податки повинні розходитись на безкоштовну освіту, медицину, допомогу бідним і т.д. Так що досить подавати милостиню!

         Якщо ви будете читати далі, може зруйнуватися весь ваш рожевий світ, адже мова піде про віру та релігію. Ви повинні знати правду! Бо віра – це просто дурість. От довіряти можна, це все ж таки трішки інше поняття. І то, як кажуть, довіряй, але перевіряй. Віра передбачає прийняття за істину чого-небудь без будь-яких на то доказів. Або якщо і є якісь, то надто сумнівні. То скажіть, будь ласка, чого ж люди так багато в що вірять? І ні чому не навчаються після прикрих помилок? І що саме цікаво, люди найбільше вірять в те, про що вони найменше знають. Ще колись Задорнов розказував такий жарт: “вот скажешь нашему человеку, что на небе 39322535563452 звезд, он верит, а увидит надпись “покрашено”, обязательно потрогает”. Отож, що ми знаємо про Бога? Нічого. Можливо, скажете: “як нічого? адже в Біблії стільки написано, а ще бабуся розповідала…” А хто вам сказав, що в Біблії правда написана? І якщо на небі зірок якесь інше число, то принаймні ми їх бачимо, а Бога? Віруючі відразу закричать, мовляв, усе це і ті ж зірки – це все проявлення боже, створено ним, воля його і т.д. Цікаво, а що про це думають ті, хто ніколи не чув такого поняття як Бог? Як думаєте, мавпа сильно кається, що її з раю вигнали? Чи може молиться щоранку і щовечора, щоб все було добре? Скажете: “як же вона може своїм маленьким мозком осягнути Бога?” Ну, от і поясніть, він же її теж створив. І до речі, раніше люди взагалі вірили в те, що бурі, дощі, засухи та інші природні явища викликають різні боги. Розгнівався Перун – і блискавка за блискавкою летять на Землю зі страшним гуркотом, точно гнів громовержця. Тепер же ми знаємо звідки воно все береться. І куди ділися ті безсмертні боги? У декого залишився лише один – той, що все створив. Бо люди просто ще не пояснили звідки взялося життя на нашій планеті. Але, якщо пояснять, і це не буде проявлення божої волі, то що тоді? Напевно, віруючі втратять залишки розуму остаточно. І взагалі, досить уже казати, що на все воля божа. Ваше майбутнє – у ваших руках! А про яке майбутнє можна говорити, якщо ви чекаєте, що колись впаде на голову кейс, напханий грошима, не поворухнувши навіть пальцем аби хоч знайти місце, де на голову падають маленькі торбинки з копійками :-). Боїтеся, що Бог може розгніватися на вас, якщо не будете молитися, в церкву ходити, свята релігійні відзначати відповідно і т.д.? А якщо його нема, то чого ж вам боятися? А якби і був, то який же добрий і люблячий Бог буде діяти через наш страх? До речі, страх – це найсильніший стимул і мотиватор діяльності будь-якого живого організму. Кожен боїться померти, покалічитися, боїться болю, боїться незвіданого та ще багато чого іншого. І саме через страх нами намагаються маніпулювати “сильні світу сього”. Лякають бідним життям, позбавлення робочого місця, невиплати пенсій… Часто погрожують і прямо таки смертю. Так само, використовуючи віру у вищі сили, людей лякають пеклом, вічними муками, позбавленням божої благодаті та ін. Хіба не набридло вам всього боятися? У цьому світі і так вистачає всякого, то ще треба нам і ці казки. До речі, гроші вони на цьому теж добрячі заробляють. Мало того, що є добровільні пожертви, так через цей же клятий страх, заставляють робити ще й інші витрати. Весілля – заплати батюшці, хай благословить (хоча кому це треба? З нашим життям, половина пар розводяться вже через кілька років сімейного життя), похорон – заплати батюшці, хай благословить живий мертвого (мертвим взагалі вже все одно, не вірите? ще ніхто з них не скаржився :-)), хрещення дитини – знову заплати (а це вже взагалі переходить всі межі, адже дитина повинна сама вирішити варто чи варто, хай підросте). І кому воно все треба? Хіба без цього колись люди погано жили? Але ж кричать – як же дитина буде нехрещена? А дуже просто, живуть же люди нехрещені і нічого. Уявляю собі якогось негра з відставшого племені і нехрещеного. Ах, у них же є свої обряди, Я забув! Такі ж тупі, як і сам той негр. І живуть вони набагато гірше за нас, але зате не бояться, що їх можуть позбавити всього майна за несплату податків. І ще кажуть, що слово “негр” – це признаки расизму (дивно, бо слово “негр” просто означає “чорний”), і в Америці, наприклад, потрібно казати “афроамериканець”. А нам же виходить – “афроукраїнець”? А ще тоді мають бути “афрояпонці”, “афронімці” і т.д. Дурня якась. І знову ж таки через страх нам намагаються впаяти такі дурниці. Адже за неполіткоректне відношення чи висказування можуть бути великі неприємності. Відійшов Я трішки від теми релігії, але, надіюсь, ви зрозуміли, що релігія – це лише вуздечка. Якщо ви все ж таки ще боїтеся зректися церкви, то раджу вам прочитати такі книжки як “Забавне Євангеліє” Лео Таксіля і “Удар русских богов” Владимира Істархова. А також скажу, що молитися можна і вдома, адже “Бог – усюдисущий” і не потребує ані копійки.

         Підведемо підсумки всього вищесказаного і виділимо кроки, які ви повинні виконати для покращення нашого життя. І це лише початок, але і для цього повинно минути кілька років, щоб якісь зміни були відчутними. Отож:

·        Не пити, не палити, не вживати інших наркотиків і не “виставляти” таким чином комусь за якусь допомогу. Краще вже заплатити, якщо ваша фантазія не може придумати чогось іншого.

·        Бути зі своїми дітьми, виховувати їх гідно, хіба не для них ми стараємося щось змінити?

·        Не подавати ніяку милостиню, не приймати участь у лотереях.

·        Не віддавати ані копійки в “лапи релігії”, і бажано взагалі зректися.

·        Розповісти про це всім своїм друзям. А ще краще дати почитати.

·        Шукати подібну інформацію і працювати власними мізками.

·        Пам’ятати, що ваше майбутнє – у ваших руках.

Ось, поки що все. Дотримуйтеся цього невеликого списку, а якщо раптом ще придумаєте щось і самі, то неодмінно повідомте інших. Я теж буду радий вашій співпраці. А скоро Я буду поширювати нову інформацію. Разом збудуємо наше майбутнє!

Для відпочинку від серйозних писаній ось вам не дуже серйозне. Строго не судіть - написане мною ще кілька років тому назад.

Детектив

            Був прекрасний літній ранок. На голих, чорних деревах сиділи механічні пташки і цвірінькали пісні із репертуару групи „Rammstein”. Люди, що проживали в невеличких і страшних хатах потроху прокидалися. А з-під землі тягнулися до сонця механічні квіти. Отож, день починався як завжди. Аж ось з однієї хатини вийшла старенька бабуся і побачила на сходах пошматований труп. Прекрасний день був перетворений на жах. На крик бабусі збіглися всі сусіди. Ще через трохи тут вже був дільничний міліціонер. Картина була жахлива: на сходах лежали криваві шматки. Такого звірячого вбивства містечко не знало вже років двадцять.

            — Сволота! Мій улюблений і єдиний Барсик! Нелюди! — кричала в сльозах бабуся.

            — Ой! Хто ж міг таке зробити? Ай-я-я-я-й, — чулося з натовпу.

            — Тихіше, громадяни! Дайте розібратися, — прокричав міліціонер.

            Василь був молодий хлопець, в міліції тільки рік. І справу з вбивством він отримав вперше. Криваве місиво було впізнане бабусею — це був її домашній кіт Барсик. Отож, залишалося питання хто, як і навіщо це зробив. Василь опитав сусідів, знайомих бабусі, але ніхто нічого не бачив і не чув. Аж раптом, він звернув увагу на те, що крові на сходах було не дуже багато, а з такого великого кота її мала бути ціла калюжа. „Отже, Барсика вбили не тут, а тоді шматки підкинули бабусі на сходи”, — дійшов висновку Василь.

            — Де ваш кіт любив гуляти? — спитав він бабусі.

            — Гуляти? Ну, — крізь плач промовляла бабця, — в мому дворі, в сусідських. Далеко від хати він не відходив…

            — Що ж… треба обстежити сусідські подвір’я.

            Василь в супроводі бабусиних сусідів ходив до кожного з них у двір і шукав, але не знав що. Добре було б взяти з собою міліцейську собаку, але вона була тільки одна і та зайнята іншим розслідуванням. Аж ось в одному дворі Василь звернув увагу на те, що серед квіток було пусте місце.

            — Чому у вас там немає квіток? — тикнув він пальцем.

            — А яке це має відношення до вбивства? — запитав Гаврило, власник подвір’я.

            — Відповідайте на питання! — підвищив голос міліціонер.

            — Ну… поламалися…

            — Як?! Ні в кого не ламаються, а у вас поламалися?!

            — Ну… вчора в мене були гості, хтось наступив…

            — Гості? Це збільшує коло підозрюваних. Розказуйте хто у вас був, — Василь дістав записник і ручку.

            Міліціонер записав чотири прізвища. Подякував за надану інформацію і пішов провідати гостей. У перших двох він не дізнався нічого цікавого. А от третій розповів дещо нове:

            — Я вчора пішов із своїм другом, Гришой, на вечірку до Гаврила…

            — Вибачте, як звали друга? — перебив Василь.

            — Ну, Григорук Григорій…

            — Гм, у мене в списку такого немає. Гаврило не казав, що той приходив.

            — Та він точно був, я помню, Гриша ше брав з собою хом’яка, щоб він з Гавриловою хом’ячихою спарувався. Хом’ячки зараз дуже дорогі.

            — Всі тварини зараз дуже цінні… І за вбивство кота покарання буде не гірше як за вбивство людини. Ну, продовжуйте.

            — А далі ми сіли за стіл і я більше нічого не пам’ятаю. Прокинувся вже вдома…

            — Що ж, дякую. Треба навідатися до вашого друга…

            Василь ішов і думав, який може бути зв’язок між другом, хом’яками і котом. Головоломка не складалася. Так задумався, що ледь не проминув потрібної хати. Постукав у двері. Григорій відчинив і побачивши міліцію, йому стало трохи не по собі.

            — Ви були вчора у Гаврила? — запитав Василь.

            — Був… А що трапилось?

            Василь розказав про вбивство кота. Григорій відповів, що нічого не знає. Василь подумав, що або хтось із опитаних бреше, або ж і справді вони нічого не знають і тоді „слідство зайде в тупик”.

            — Ви брали з собою хом’яка? Покажіть його будь-ласка.

            Григорій приніс невеличкого білого хом’яка.

            — Такий хом’як коштує напевне тисячі дві, — промовив Василь, намагаючись побачити якусь реакцію з боку Григорія.

            — Так, хом’як дуже дорогий, — так само спокійно відповідав власник.

            Не дізнавшись більш нічого Василь пішов. Очевидно, думав він, що Гаврило і Григорій займаються тим, що продають хом’ячків і заробляють цим немало. Але чому Гаврило це приховав? Адже тут немає нічого протизаконного. З такими думками Василь знову прийшов до Гаврила.

            — Чому ви не сказали, що до вас вчора приходив Григорій? — запитав міліціонер.

            — Ну, — зам’явся Гаврило, — забув…

            — Як забули? Ви забули, що до вас приходив Гаврило, щоб розмножувати і продавати хом’яків? Ви щось, напевне, приховуєте.

            — Та я нічого не приховую. Справді, вчора він до мене приходив із своїм хом’яком. Ми так заробляємо гроші. І яке це має відношення до кота?

            — Я теж хотів би це знати. А ще якісь тварини у вас є, окрім хом’ячихи?

            — Ні, нема…

            Василю щось підказувало, що Гаврило каже не всю правду.

            — Можна побачити вашу хом’ячиху? — запитав міліціонер.

            — Вона зараз спить…

            — Я тихенько підійду, я лиш хочу побачити.

            — Ну, добре… Ідіть сюди.

            Вони підійшли до невеличкого акваріуму, в якому була насипана тирса, трохи їжі.

            — Ну, і де ж ваша хом’ячиха? — підозріло запитав Василь.

            — Як? То ж була! Куди вона могла подітися? — викрикував у відчаї Гаврило.

            — Може, вона спить? — з кривою посмішкою спитав Василь.

            — Що ви хочете цим сказати?

            — А те, що ви брешете, а отже, ви в мене головний підозрюваний.

            — Я вам кажу, що вона спала! Може, вилізла з акваріуму і десь заховалася…

            — Ви що, знущаєтесь? Я бачив хом’яка Григорія. Він і до половини стінки акваріуму не дістане!

            Гаврило мовчав. Він не знав, що сказати.

            — То де ваша хом’ячиха?

            — Не знаю… Вчора ж були гості, може хто вкрав, — шукав виправдання Гаврило.

            — То до Вас приходили такі гості, що можуть у вас щось вкрасти? І ви тільки що дізналися про пропажу такої дорогої хом’ячихи? Брехня!

            Гаврило намагався щось сказати, але Василь продовжував:

            — Ви вчора вигулювали хом’ячиху надворі, а той кіт її з’їв. Він попався Вам у тих квітках, де Ви його і зарубали. Квітки Ви вирвали, бо на них були сліди крові. Так, пане Гавриле?

            Гаврило був шокований:

            — Я стільки грошей викинув на цю хом’ячиху. Але я на ній мав заробити вдесятеро більше. А цей клятий кіт! І я не витримав… Чому йому можна вбивати тварин, а мені не можна?

            — Бо він того не розуміє. А тварин у нас залишилося зовсім мало. Майже всі занесені до Червоної Книги, крім тарганів і пацюків. Кіт убив одну тварину, а Ви — ще одну. Ви мусите відшкодувати збитки. 6 тисяч — бабусі і 30 тисяч — державі.

            — Ви мене вбили, — сказав Гаврило, вихопив пістолета і застрелився.

            Вбивство було розплутане, справу закрили, Василя нагородили і підвищили. А на Землі лишилось на три істоти менше.